Що ви зробите з пластиковим стаканчиком з під кави? Відповідь очевидна: викинете. Але куди? В звичайний сміттєвий бак, в контейнер для пластикових відходів чи просто на землю? Останнім часом Америка серйозно замислилась над ідеєю всюди використовувати «біологічну» посуду, проте цей благий намір несе в собі багато підводних каменів.

Чиновники Лос-Анжелесу впровадивши практику роздільного збирання сміття, думали, що все будет максимум просто. Поліетиленові пакети та пластикові стаканчики відправляються, наприклад, в синій бак — вони підуть на переробку. Для того, з чого можна зробити компост, відведений зелений контейнер. Чорний — для власне сміття. На кожному із баків вказано, що в нього можна кидати.

Але на практиці вияснилося, що  достовірно визначити матеріал, з якого зроблене сміття, практично неможливо. Наприклад, пакети з під чипсів маскуються під бумажні, хоч насправді вони оброблені спеціальною речовиною, яка робить їх подальшу переробку неможливою.

Полки магазинів завалені посудою з так званого біопластику, який виготовляється на основі кукурудзи. Але звалювати їх в купу з іншим пластиком не можна: оскільки матеріал відрізняється від традиційного, то й переробляється він інакше. Знову дилема. Не дивно, що американці помиляються на кожному кроці і в результаті багато хто, махнувши рукою, несуть невідсортоване сміття на найближче звалище.

«Очевидно, що в цьому починанні багато напутано. І ми хочимо цього уникнути. Нам потрібно просто та послідовно пояснити схему сортування сміття якнайбільшій кількості людей», — говорить Керен Кока, керівник відділу переробки побутових відходів міського Бюро санітарії.

В 2008 році Америка насмітила цілих 250 мільйонів тон. Майже четверта частина — 61 мільйон тон — була перероблена, 22 мільйони тон пішли на компост. В тому, що стосується сміття, американці почали думати по-новому тільки пять-шість років тому, відмічає Кока. Лос-Анжелес, наприклад, переробляє порядка 65 відсотків з десяти мільйонів тон відходів, що продукуються щороку. До 2013 року влада міста має намір довести цей показник до 70 відсотків. «Дожати» решту відсотків планується за рахунок переробки пластикових стаканчиків та пакувальних матеріалів — після відповідних маніпуляцій вони можуть бути використані в якості будматеріалів.

В Санта-Моніці пішли ще далі: там взагалі заборонили використовувати упаковку для харчових продуктів, виготовлену з полістиролу. Цей матеріал виготовляється з нафтопродуктів і не розкладається, а термін його «життя» складає від сотень до тисяч років, пояснює Джозефін Міллер, екологічний аналітик місцевого Управління з охорони навколишнього середовища. В ряді інших новацій — заборона на використання одноразових мішків для сміття в торгових центрах. Захід виглядає доволі обгрунтованим: в одній тільки Санта-Моніці кожен рік використовується до 26 мільйонів таких мішків.

Рішення скоротити кількість відходів, які, будучи не утилізованими, наносять шкоду навколишньому середовищу, потягнуло за собою іншу ініціативу: виробляти таку упаковку, яку легше «повернути в землю». Так, ряд компаній «зеленого» спрямування вважають, що в наступному житті відходи повинні стати компостом.

Представники Starbucks Coffee Co вже заявили, що мають наміри зробити свої стаканчики для кави або багаторазовими, або придатними для подальшої переробки. Перевести роботу на більш безпечні для навколишнього середовища рельси компанія планує до 2015 року. Зараз в Штатах кожен рік викидається близько 58 мільярдів одноразових стаканчиків, пять мільярдів з якоторых припадають на долю «Старбакса». Зараз компанія проводить дослідження в ряді міст, щоб вияснити, яким чином організувати збір використаних стаканчиків та їх подальшу переробку.

«Ми розуміємо, що, просто написавши на стаканчиках «Підлягає переробці», проблему не вирішити. Необхідно забезпечити нашим клієнтам зручний доступ до пунктів утилізації вдома, на работі та в наших кафе», — говорить Джим Ханна, керівник відділу із вивчення впливу діяльності компанії на навколишнє середовище.

Окремі компанії використовують своє ноу-хау при створенні упаковки. Наприклад, Whole Foods продає свої салати, м'ясо та морепродукти в упаковці з очерету. А Frito Lay минулого року розпочала випуск чіпсів у новій «безпечній» упаковці. Правда, після численних скарг клієнтів на жахливий гучний шурхіт пачки компанія відмовилась від «зелених» упаковок.

Скотт Мак-Дугалл очолює компанію TerraChoice, яка займається екологічним маркетингом. На думку Мак-Дугалла, така річ як ідеальний «зелений» продукт, просто не існує. Якщо та чи інша компанія хвалиться, що не використовує похідні нафти при виготовлені своїх товарів, то про вирубаний для цього індонезійський ліса вона, зрозуміло, намагається промовчати. Якщо посуд виготовлений з крохмалю, то над тим, скільки потрібно палива на доставку його з Китаю до США, будуть думати вже набагато меньше.

Один із найбільших сміттєвих полігонів в США знаходиться в каньйоні Лопес. Саме туди звозили тонни відходів з 1975 по 1996 рік. Вздовж дороги прокладені труби, що ведуть від звалища, — вони переганяють метан, який утворився в результаті розкладання сміття.

В 2004 році на звалищі був виділений сектор для компостування. Купи майбутніх добрив вагою по 300 тонн кожна. Пахнуть вони, як не дивно, не тухлятиною, а землею та евкаліптом. Біля підніжжя кожної компостної гори стоїть рабочий з вилами — він шукає те, що не буде розкладатися: мусорні пакети, пластиковіе стаканчики, столешниці… Це саме те, про що говорилось відпочатку: ну не пояснили американцям, яке сміття до якої категорії відноситься.

Марк Олфілд, представник державного департаменту переробки та відновлення ресурсів, підкреслює, що компаній, які можуть переробяти відходи, ще не досить: потрібно, щоб сміття каліфорнійців утилізувалося на місці, в Каліфорнії. Крім того, буде потрібно провести просвітницьку роботу серед населення — люди часто викидають в сміття відкриті банки з фарбою чи використані шприци, і сортувальник, наткнувшись на таку голочку, може провести до пів року в лікарні. З іншого боку, додає Олфілд, трапляються випадки, коли сортувальники знаходять обручки з бриліантами.

Тим не менше, поки сміттярі збагачуються, вчені шукають нові способи боротьби з «пластиковою загрозою». Так, минулого року група вчених під керівництвом доктора Марка Осборна з університету Шеффілда вперше дослідила взаємодію мікроорганізмів, які проживають в прибережних зонах океану, та пластиків, на яких вони будують свої колонії. В результаті цих досліджень було доведено, що деякі види морських мікроорганізмів можуть руйнувати різні види пластмас та поліетилену.

Правда, мове йде про істоти, що проживають в морській воді, яка сама по собі є агресивним середовищем для даних речовин. Тобто початковий процес розкладу складається з ланцюга складних хімічних реакцій, в результаті яких пластикові предмети руйнуються на велику кількість маленьких фрагментів (так звані мікропластики). Саме їх із задоволенням споживають різноманітні бактерії.

На суші самостійно цей процес проходити не може, оскільки грунти не володіють деструктивною «агресією» морської води, а відповідно, «мікропластики» не утворюються. Проте якщо подрібнити небезпечні відходи механічно, а потім дати бактеріям, які утримуються в спеціальних контейнерах, то вони, без сумніву, справляться.

А от канадський біолог Даніель Бард пішов іншим шляхом. Цей талановитий молодий геній інженер вирішив вивести штам грунтових бактерій, що здатні розкладати небезпечні відходи за роки чи навіть за місяці. Справа в тому, що ряд мікроорганізмів, що населяють плодючу зону земної кори, насправді можуть розкладати пластики, просто роблять це дуже повільно — на все про все вони витрачають близько тисячі років. Бард же вирішив за допомогою селекції та генетичних модифікацій прискорить їх діяльність.

В результаті за два роки роботи вченому вдалося досягнути вражаючих результатів: «селекційні» мікроби розкладали до 43 відсотків пластику всього за шість тижнів! Правда, в публикації попередніх результатів дослідник не вказав, які саме мікроорганізми він використовував, а також умови їх вирощення та типи пластиків, якими він годував бактерій.

Талановитому біологу перед тим, як його «підопічні» стануть вирішувати проблеми чистоти навколишньго середовища, доведеться з'ясувати ще дещо. Зокрема, наскільки безпечна діяльність таких мікробів і для здоров'я людини, і для екосистем нашої планети, і для всієї нашої цивілізації. Як би серйозно не стояло питання утилізації пластикових відходів, навряд чи хтось буде проводити її ціною швидкого розкладу тих пластикових компонентів, які ще використовуються.

pravda.ru